Свято Маланки

Свято Маланки (Щедрий вечір)

Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. На відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви. В деяких селах Вінниччини, навіть кров’янки, які є традиційною новорічною стравою, називають «маланками». Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальний хліб «Маланку».

Як тільки жінка замішувала діжу для випікання обрядового новорічного хліба, не миючи рук від тіста, вона йшла разом з чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік ніс сокиру або палицю, жінка перевесла, зроблені із дідуха (соломи, що лежала на долівці від Святого вечора). Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом сокири, або палицею і промовляв: «А чого ти, грушо, не родиш? Я тебе зрубаю, порубаю!» Або: «Не будеш родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати». За дерево відповідала дружина: «Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану». Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і перев'язувала його перевеслом.

В народі вірили, що після таких процедур дерево злякається і обов'язково дасть гарний урожай. Адже на Маланки, особливо в Новорічну ніч, рослини розуміють людську мову, а тварини навіть самі розмовляють по-людському. До речі, тварини в цю ніч могли поскаржитись Богові на господарів, якщо ті погано з ними обходяться. Тому в цей день худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять.

А ще на Маланки господині ретельно чепурять, підбілюють піч, адже в ніч напередодні Нового року вона танцює, віддається. Ніхто у цю ніч не спить на печі, не сидить, нічого на неї не кладуть, бо «тяжко їй танцювати».

З настанням сутінок по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками. Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і гурти дівчат. Для щедрувальників, як і для колядників, не існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а гурти ряджених парубків просилися до хати, та й персонажів у масках у парубочій Маланці було значно більше.

Серед ряджених найчастіше зустрічаються образи Маланки, Василя, кози, діда з бабою, циган, ведмедя, журавля, кота, тощо. Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. В руках Маланка носила куделю. Вона дуже полюбляла цілуватись з усіма, хто підвернеться, при цьому обмурзувала їх своєю «косметикою». У деяких селах українського Подністров’я замість хлопця на роль Маланки вибирали гарну огрядну жінку, яка мала дітей і була щасливою в шлюбі.

Козою був парубок у вивернутому вовною догори кожусі, роги робили з рогатини, до якої прикріплювали дві дощечки (рот), і пасмо прядива (бороду), рот відкривався і ляскаючи закривався, що лякало дітей. Між рогами чіпляли дзвоника, ззаду — хвіст з віника. Ведмедями одягалися найсильніші парубки, які гарно вміють боротися. Їх костюми складали вивернуті хутром догори кожухи, до ніг прив’язували жмути соломи, сіна або овечі шкури, зі шкур виготовляли і маски. Журавлем був парубок на ходулях, або з довгою шиєю, яку робили з жердини.

У дівочому гурті роль Маланки і Василя виконують дівчата. Обох гарно підмальовують. Подекуди дівчата щедрівниці обмежувалися лише одним костюмованим персонажем — Маланкою. Підійшовши до вікна, ряджені в пісенній формі просили у господарів дозволу щедрувати:

«Гой, Іване, Іваночку,
Пусти до хати Маланочку…»

«Пустіть до хати погріти п’яти,
Пустіть до груби погріти зуби,
Пустіть до печі зігріти плечі…»

Прихід ряджених був доброю ознакою, тому їх зазвичай радо запрошували в оселю. До хати щедрувальники заходили, лише отримавши дозвіл господарів. В хаті спочатку виконувались величальні щедрівки для кожного члена сім’ї, потім співали пісень про Маланку. Маланка в цей час пряла куделю, пританцьовувала, рухами імітувала дії, оспівані в щедрівці, показуючи, яка вона гарна господиня, все робила навпаки: підмітала хату від порогу до столу, взуття клала на стіл, тарілки під стіл, намагалась допомогти господині підбілити долівку або помити глиняні стіни. Господарі прагнули помішати їй «наводити порядок» і уважно стежили, щоб Маланка нічого не вкрала. Це за нею також водилось, адже за крадену річ вона просила додатковий викуп або погрожувала продати її у наступній хаті, там мовляв, більше дадуть. Іноді їй спеціально клали якусь дівочу річ, щоб Маланка її вкрала — це віщувало дівчині швидке заміжжя.

В цей час у сінцях починала мекати та тупотіти коза. Щедрувальники просили господарів впустити і її до хати погрітися, вона он в ніжки змерзла і в ріжки змерзла. Господарі спочатку відмовлялись, придумуючи різноманітні причини, що коза долівку попсує, вазони поїсть, дітей полякає. Діткам страшенно хотілось побачити козу, вони благали батьків впустити її до хати. Щедрувальники всіляко розхвалювали свою козу: вона, мовляв, і гарненька і розумненька, танцювати вміє і співати вміє, побрехеньки розказує, людей звеселяє. Господарі нарешті погоджувались.

Ввійшовши до хати, коза спочатку лякала присутніх, намагаючись їх буцнути рогами, а потім під спів щедрувальників відтворювала в танці те, про що співалось в щедрівці. Все закінчувалось тим, що приходили стрільці або хлопці-молодці і вдарили (встрелили) козу в праве вушко, в саме сердушко, або ж під ліву, чи праву ногу, коза впала, ноги задрала, або ж впала та й нежива стала. Одним словом, коза помирала.

Що ж означав цей ритуал? Чому козу неодмінно було вбивати? Адже коза була символом (божеством) родючості ниви. До речі і по нині частинку нескошеної ниви, чи незібраної грядки називають козою. В грецькій та римській міфології боги плодючості і урожаю також мали ознаки схожості з козою. В далеку давнину люди помітили, що на тій землі, де стояла домашня скотина, рослини ростуть значно краще, дають більший урожай.

Очевидно, смерть кози символізувала зимову смерть рослинності, ниви. Проте в ритуалі головне було не смерть кози, а її оживляння. Всі присутні в хаті, а також щедрувальники, намагалися оживити козу, розсмішивши її. Для цього всі засоби були добрими, лиш би коза засміялася, почала пручатися, подала ознаки життя. Її «лікував» «лікар», коментуючи при цьому свої дії так, що всі в хаті сміялися, турчали козі у вуха, рахували зуби, щоб переконатись стара чи молода, був і крайній метод — пробували «перевірити, чи коза доїться». Оскільки за народними традиціями козою перевдягались парубки, це, як правило, приводило козу до тями, вона пручалася, видиралася, подавала ознаки життя.

Оживання кози знаменувало собою оживання навесні ниви, садів, пасовищ, природи взагалі. Сміх носив магічне значення — відганяв злі сили, крім того вірили, якщо сміятись в новорічну ніч то і весь рік пройде зі сміхом, весело і щасливо. На закінчення щедрувальники проголошували вірші з побажаннями щастя, добра в новому році і просили винагороди для Кози, Маланки або інших ряджених персонажів. «Дайте грошей, дзвоника полатати, щоб було чим калатати», «дайте козі на сіно», «Маланці на фартух», «дідові на тютюн». Господарі замість грошей або ласощів пропонували Козі сіна, соломи, вівса, бурячків, на що щедрувальники відповідали, що їхня коза цього не їсть, вона полюбляє свіжі паляниці, пироги, а також чарочку і шкварочку, шинку й ковбасу. Почувши про гостинці, до хати ввалювались «цигани» з «ведмедем» і починали гадати, танцювати, пропонували підкувати коней або когось із хатніх, господарі на допомогу кликали стражників, які також були серед ряджених, і ті випроводжали з хати гамірних гостей, за що отримували винагороду від господарів.

Дослідники української новорічної обрядовості вважають, що християнська свята Меланія, день пам’яті котрої відмічався в останній день року, замінила більш давній образ богині Макоші (Мокош). Богиня Мокош увійшла до пантеону найважливіших язичницьких богів Київської Русі, ідоли яких Володимир встановив на горі. Вона була покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах — особливо прядінні. Вважалася також богинею дощу, сестрою Сонця, богинею родючості і посередницею між небом та землею.

Серед обрядових дій, що відбуваються в Новорічну ніч, можна також назвати змагання ватаг ряджених маланкарів. Вони, як правило, відбувалися опівночі на роздоріжжях або на мостах, чи кладках через потік. Змагання були як індивідуальні, так і колективні. В індивідуальних поєдинках кожна ватага виставляла свого рядженого представника. Починали боротьбу зазвичай ряджені ведмеді, іноді їх поєдинку вистачало, щоб визначити яка ватага перемогла, а іноді справа доходила до колективного змагання «стінка» на «стінку», хто кого потіснить. Команда, що програла пропускала переможців вперед.

Поєдинок на містку, на рубежі двох світів, відділених водою, та ще й опівночі, міг знаменувати поєдинок з представниками з потойбічного світу, які гоняться за Маланкою, а обдаровування ряджених — відкупним пожертвуванням потойбічним силам за Маланку.
blog comments powered by Disqus

Читайте також

Найближчі свята

День міста Луцьк

За деякими гіпотезами Луцьку (Лучеськ при заснуванні міста) вже більше 1000 років (вважається, що він був заснований дулібами у VII столітті), але офіцій...


День міста Харків

Харків — відносно молоде українське місто, яке буде святкувати в 2013 році своє 360-річчя. Він заснований у 1653 році. Сьогодні Харків займає одне з перш...


День державного прапора України

Указ про святкування Дня державного прапора країни був прийнятий 23 серпня 2004 другим Президентом України Леонідом Кучмою. Що примітно, свято до цього д...