Павло Тичина - голос строю, що знищив його

Письменник Павло Григорович Тичина - один з найяскравіших національних письменників минулого століття, поет, поліглот. Часто зустрічається, що Павло Тичина володів 14 мовами, проте в бібліотеці київського музею письменника зберігається близько 20 тисяч книг, які написані або мають позначки автора на 20 мовах. Він один з тих небагатьох, буквально одиниць, які уникли долі колег по творчому цеху - «розстріляного відродження», кольору української творчої інтелігенції.

Майбутній Герой Соцпраці, лауреат Сталінської премії першого ступеня, двох орденів Трудового Червоного Прапора і п'ятикратний лауреат вищої нагороди СРСР Ордена Леніна народився 27 січня (15 за старим стилем) 1891 року в селі Піски (Чернігівська область). Його батько Григорій був дяком, який віддав сина в земську школу, після якої Павло вступив до бурси у Чернігові. У роки бутності бурсаком заробляв собі на життя співом у хорі - батько, який також був псаломщиком, до цього часу (1906 р.) помер. Закінчивши в 1913 році духовну семінарію, Павло Тичина познайомився з відомим українським письменником Михайлом Коцюбинським. На творчих вечорах, проведених письменником у нього вдома, в т.зв. «літературні суботи» молодий поет ділиться зі слухачами своїми першими творами, написаними ще в 1906 році, які публіка зустріла з неприхованим захопленням. У 1918-му він випускає свій перший збірник - «Сонячні кларнети» (перший вірш надрукований в 1912 році - «Ви знаєте, як липа шелестить»). Після духовної семінарії Тичина під прізвищем Тичинін продовжив своє навчання - вже в Київському комерційному інституті. Залишивши хоровий спів, він почав працювати у пресі - у газеті «Рада» та журналі «Світло». Вважається, що посилено вивчати мови Павло Тичина став в 1923 році, коли працював у харківському журналі. Першими іноземними мовами були вірменська, грузинська і тюркська.

У якомусь сенсі, саме перша збірка письменника стала поворотним пунктом у його житті - «точкою неповернення». У ньому, як відзначали критики, письменник відобразив освіченість, гостроту поглядів українського народу і себе самого - як одного з його голосів. Він оспівує красу свого краю і країни в цілому, намагаючись зрозуміти і пояснити у віршованій формі причини того жаху, що відбувається всюди. У своїх творах автор звернувся до символізму, надавши йому «українське обличчя». Унікальний для тих років стиль письма завоював безліч шанувальників, автора незвичайних віршів вгадували з перших рядків. Тичина зміг об'єднати символізм початку ХХ століття з бароко VXII століття – завдання, яке здавалося неможливим, піднесло поета на Олімп української творчості до інших «богів» пера. Іноді поета називали «українським Блоком» за гнучкість, музикальність і ритмічність його віршів, які можна знайти не тільки в першій його збірці, а й у збірниках «Замість сонетів і октав» і «Плуг». І хоч Тичина не є першовідкривачем символізму, він зміг відійти від притаманного українським авторам декадентства і властивого російському символізму містицизму.


Коли влада більшовиків остаточно встановилася на території України, ще кілька років Павло Тичина був відносно вільним у творчій самореалізації. Спочатку було видано збірник «Замість сонетів і октав» (1920 рік), а роком пізніше - «В космічному оркестрі». І хоч з роками його твори ставали все більш і більш «радянськими», втративши частину гостроти, це не врятувало поета від т.зв. «народної критики». З усіх боків лилися звинуваченні в буржуазних поглядах Тичини, в його «антирадянськості». Апогей тиску припав на початок 1930-х років, коли по всьому Радянському Союзу широким кроком йшли «сталінські репресії».

Репресії (розстріли, заслання, тюремні ув'язнення), замовчування інформації про реальний стан справ у країні або в окремо взятому селі, арешти «підозрюваних» та їх сімей, нищівна критика і «колективні скарги» погубили багатьох інакодумців, серед яких, в основному, були інтелігенти - вчені, письменники, медики, винахідники, вчорашні соратники-революціонери. «Розстріляне відродження» - люди, що опинилися серед перших перед страшним вибором - вмерти чи зрадити себе. Так, письменник Микола Хвильовий вважав за краще самогубство, Остап Вишня був засланий до концентраційного табору, Віктор Петров (більш відомий, як Віктор Домонтович) просто не друкувався - йому зберегли життя в обмін на співпрацю з НКВС, зробивши розвідником, Володимир Винниченко та Євген Меланюк були змушені емігрувати. Павло Тичина обрав «капітуляцію» перед режимом більшовиків, він вибрав шлях написання «од тракторові». Такими «одами» називали твори, написані під суворим контролем спецслужб, що прославляють діяльність комуністичної партії СРСР. Велика частина інших представників «неоренесансу», які робили ставку на особистість, а не на суспільство, на свободу самореалізації, а не на опущену у покірному злагоді зі стихією голову були розстріляні. Такий результат для Павла Тичини, мабуть, був неминучий - він не втік від революції, як це робили інші, але й не приєднався до неї. Він вивчав її, намагаючись зрозуміти її глибинний сенс, ніби хірург, що розглядав кожен рубець на її тілі, кожну посмішку і сльозинку, породжену нею. Це лякало поета, який вірував в силу гуманізму і майбутнє без воєн. Так, наприклад, у вірші «По хліб шла дитина» в образі дівчинки, убитої шалений кулею, Тичина зображував неминучість жертв громадянської війни, річок крові невинних і скорботу, які викличуть соціальні протиріччя.

Але вже в збірнику «Плуг» Павло Тичина не знав, хто більше підходить на роль «українського пророка Мойсея», а в його необхідності автор був впевнений. Він приміряв на цю роль і ватажка селянського повстання - народного героя Кармелюка, і філософа-ідеаліста Григорія Сковороду. Збірка «Плуг» показує, як автор змінює своє ставлення до революції - від різко-критичного погляду на неї як на нестримну стихію (вірш «Плуг») до виправдання її необхідності (вірші «На майдані», «Як упав же він з коня», «Ронделі» тощо). Ще більш вагомі для себе аргументи у важливості того, що відбувається, автор виклав вже в збірнику 1924 року «Вітер з України» - у ряді віршів робочий клас оголошує війну феодалам і панам. Він ще голосніше й різкіше, ніж у ранніх роботах, засуджує «денікінців», «махновщину» і бандитизм, називаючи носіїв царського деспотизму зрадниками української культури. За це в бік автора вибухнула різка критика з-за кордону - від втікачів-українців, в основному, від «петлюрівців».

У 1929 Павлу Тичині присуджується звання академіка Академії наук УРСР. Тоді ж поета призначають директором Інституту літератури Української Республіки, він став доктором літератури. Павло Тичина придумав унікальний прийом для письма своїх творів - систему лаконічної і евфонічної побудови фрази.


Вірші Павла Тичини почали входити в шкільну програму, а його твір з однойменного збірника «Партія веде» - найвідоміший його пропагандистський витвір - виходить у газеті «Правда» в 1933 році мовою оригіналу. Сталінську премію Тичина отримав в 1941 році - за видану трьома роками раніше збірку віршів російською мовою «Чуття єдиної родини». Після «перевтілення» талант Тичини практично ніколи більше не проривався назовні - хіба що в незавершених поемах. Через 3 роки після смерті автора, в 1970 році, вийшла збірка його невиданих віршів «У серці у моїм», в якому було все те, що він не міг випустити назовні за життя. Це могло б стати вироком і йому, і його рідним. Крім його творів, збірник містив переклади віршів іноземних авторів - один з небагатьох дозволених Тичині способів самореалізації. У цих віршах шанувальники ранньої творчості автора знову можуть побачити улюблений почерк - музикальність, незвичайну лаконічність та образну насиченість у складному ритмічному малюнку.

Однією з найвідоміших робіт Павла Тичини стало співавторство гімну Української СРСР, прийнятого в 1949 році. Правда, в 1978 році в текст гімну були внесені зміни - головним його коригуванням стало вилучення згадок про Йосипа Сталіна. Раніше рядка «I Ленін осяяв нам путь на свободу, I Сталiн веде нас до світлих висот» у новому гімні до 1991 року звучали так: «Нас Ленін повів переможним походом Під прапором Жовтня до світлих висот». Крім того, в новому тексті було видно явний відхід від ідеалів комунізму абстрактного на користь комуністичної партії як такої.


У віці 47 років поет стає депутатом Верховної ради УРСР, залишаючись ним до самої смерті, а шість років з цього терміну - був його головою. У найважчі для СРСР роки (1943-1948) був міністром освіти Української РСР. У післявоєнні роки поет працював особливо багато - він перекладав вірші з болгарської, аварської, киргизької, вірменської мов. Друзі та рідні відзначали - Тичина отримував великі гонорари за свою роботу, проте практично не витрачав гроші на себе. На свої гроші він повністю відремонтував школу в рідному селі, шосе, яке вело до його місця народження, а також здійснив ряд інших благородних фінансових вкладень. Не скупився він на гроші і для родичів - коли ті його про це просили, а якщо не просили - сам пропонував. Проте, на його рахунках залишалися мільйони радянських рублів, але так як дітей у подружжя Тичин не було, після смерті дружини Павла Лідії гроші дісталися державі. Держава на них заснувала музей українського поета і заснувала премію імені Павла Тичини для молодих поетів «Чуття єдиної родини». Не залишав поет і свою рідню - братів, звинувачених НКВС у різних ідеологічних злочинах, поет зміг витягнути прямо з в'язниць, забравши під свою опіку разом з їх сім'ями.


Складно висловити, що відчував поет протягом усього свого життя, відмовившись від свого «винаходу» - українського поетичного символізму. Але можна стверджувати точно, що поет пережив одну з найсильніших творчих і особистих трагедій - до кінця своїх днів він оспівував стрій, який зламав його особистість. Поет помер у віці 76 років 16 вересня 1967 року в Києві, де й похований на Байковому кладовищі.
blog comments powered by Disqus

Найближчі свята

День пам'яті жертв Голодомору

(У 2015 році випадає на 28 листопада) Масовий голод, що охопив в 1932—1933 роках величезні території СРСР, і в тому числі територію Української РСР, п...


Введення до храму Пресвятої Богородиці

Введення (Введення в храм Пресвятої Богородиці) — це одне з двунадесятих церковних свят. Зі святом Введення, яке відзначається церквою 4 грудня, в україн...


День збройних сил України

День Збройних Сил України відзначається щорічно 6 грудня. Примітно, що в державі існують офіційні свята всіх видів збройних сил — повітряних військ, флот...


Читайте також