Олександр Довженко - майстер алегорії кіно

Лауреат Міжнародного венеціанського кінофестивалю в 1934 році, лауреат двох Сталінських премій та Ленінської премії, Олександр Довженко донині вражає уяву своїми роботами — глибокими і дивно точними. Біографія цієї людини також сповнена болю і трагізму, сподівань і надій, що розбилися, як і життя його героїв.

Свою творчу діяльність майбутній геній вітчизняного кінематографа починав з викладацької діяльності — він вів фізику, природознавство і гімнастику. У 21—23 роках минулого століття він працював дипломатом у Польщі та Німеччині, а після звільнення канцеляриста, який «став непотрібним», він три роки працював ілюстратором і карикатуристом у київській газеті «Вісті». Служачи в лавах «петлюрівців», перебуваючи в лавах прихильників Центральної Ради, Довженко різко змінив свої погляди, розчарувавшись у неефективності політики національного руху, і прилучився до комуністів. «Пояснення» такого вчинку режисер дасть у своїй картині «Арсенал» (1929 рік).



Взагалі, дивлячись картини Довженка, складно повірити, що він залишався комуністом до самої смерті. Його інтерпретація комуністичного ідеалу була настільки своєрідною, що влада часом не знали, як же бути з режисером, задаючись майже чеховським питанням: чи то нагородити, чи то розстріляти? Про одну з його робіт вкрай негативно висловився сам Йосип Сталін. Йдеться про кіноповість «Україна в огні», а вірніше про епізод, де українська дівчина віддається солдатові Червоної армії тільки з тієї причини, що слідом все одно прийдуть нацисти і вона стане полонянкою. Цей епізод взагалі показував погляд Довженка на український полон як явище. Коли в 1920 році Довженко повернувся до своєї майбутньої дружини, він застає у неї «денікінця». Ризикуючи життям, режисер повертається туди, де його повинні б чекати, але застає там іншого, що засіло в артиста іржавим цвяхом — і ожило з початком гітлерівської окупації.

Він змінив свій вид діяльності на абсолютно незнайомий — кінематограф. Він переїхав до Одеси, де в 1925 році стає стажистом на Одеській кіностудії. Тут він пробує себе як сценарист під враженням картини «За лісом» про класову боротьбу на селі, а в 1926 році стає одним з її режисерів. У ті роки він планував, що буде знімати виключно комедії. Його перший фільм «Вася-реформатор» був завершений без його участі — Довженко відсторонили від зйомок, оскільки той не вмів поводитися з технікою і знімальним інвентарем, проте через рік він з оператором Данилом Демуцьким (зоряний тандем існував ще довгі роки) приступає до зйомок "Царя" — сатири на Миколая Другого. Згідно сценарію в фільмі страчують солдата, який ніколи не воював, а потім нагороджують його посмертно, показуючи весь фарс, що відбувається, всю безглуздість війни.



Александр Олександр Довженко надав радянському авангарду діячів кіно зовсім нетипові риси: він загострював увагу глядача на природних пейзажах, з'єднуючи ритм життя соціуму і ритм природи. У його картинах відчувається алегорія, що людина, підкорившись силам природи, стає безсилою перед будь стихією світу — будь то катаклізм або історія. Прикладом служить фільм 1928 «Звенигора». У цьому фільмі історія є лише черговістю катастроф, яку врятує тільки її розгадка і з'єднання з нею ... Революція. Революція — народні надії, що відбилися у фольклорі. Фольклорна метафора «Звенигори» — бажання досягти ідеалу і незнання шляху до нього, до «зачарованого кладу». Повертаючись до його картині «Арсенал», можна побачити — «маси» знову потрапили в ураган стихії-події. Антагоніст цієї сірої людської маси — виходець з неї, невразливий для куль Тимош. Ще через рік, у 1930-му, він знімає гучну «Землю», яку ніяк не хотіла сприймати радянська критика, але яка принесла йому всесоюзну популярність і визнання широких мас, що ігнорувати влада не могли. У її сюжеті в боротьбі між «старим» і «новим» порядком перемагають «вічні» цінності, що суперечить політики більшовизму. Саме алегорія, за допомогою якої знімав свої фільми Довженка, стала нововведенням. Бажання донести до людини те, що сказати важливо, але що сказати не можна. Сьогодні фільм «Земля» — одна з 12 кращих кінострічок світу за всю історію кінематографа.

Розуміючи, що більшовики знищують інакомислення на корені, щоб продовжити розвиток кіно і свій розвиток, він відступає від ідеалізованих ідей «Землі», знімаючи з 1932 до 1948 кінострічки «Іван», «Аероград», «Щорс» і «Мічурін». Позбавлені умиротворення і гармонії картини, вони залишають внутрішній драматизм у протистоянні народних мас і героя, який підкорює їх і бурхливий океан подій.



У 1934 році Олександр Довженко змушений покинути Україну, оскільки тут щосили йде знищення національної інтелігенції репресивним апаратом СРСР. Врозріз з таким станом речей, режисер не просто знаходить притулок в Москві, а його покровителем стає особисто Йосип Сталін. За це і за його наказом Довженка створює міф про геройське минуле Миколи Щорса під час громадянської війни. Примітно, що паралельно з фільмом «Щорс», де останній є справжнім богатирем, готовим покласти на заклання всі свої внутрішні проблеми заради майбутнього, з'являється і літературний твір, користується не меншою популярністю.

Найкращі свої сміливі думки режисер переносив на папір, і їх апогеєм стала «Україна в огні», видана в 1943 році. Після цього твору, де Довженко описав кинуту на свавілля країну в перші дні війни, його нехай і обмежена, але все ж свобода творчості була відібрана. У 42-му він писав: «Як мені жалько. Я не член коммуністичної партії (прим. — Довженко був позбавлений партійного квитка в 1923 році, але так і не відновив його). Написана і анкета, і біографія, а подати у фабричну ячейку нікому. Я не бачив там чистих рук. Горе мені. Буду ж я виконувати, мабуть, до смерті партійне Ленінове діло в безпартійних лавах. Нехай мерзота... робить своє каїнове діло. Хай ненавидять і плямують мене. Під моїм українським дубом їдять жолуді... свині і шакали. Може, так і треба, "бо немає господа на небі"».

Його ідеї в кращому випадку відкидалися, а в гіршому — безжально спотворювалися. У серцях людей Довженко залишався героєм жанру кіно, чим нещадно користувалася партія. Його поетична кінострічка «Життя в цвіту» була перетворена в історико-політичну пропаганду «Мічурін». Цензура була невблаганна і безжальна до початкового сценарію, а в ході його зйомок з Довженком стався інфаркт.

Вінцем його роботи як письменника-сценариста мав стати національний роман «Золоті ворота». Працюючи над романом, Довженка створив сценарій фільму «Поема про море». У ній нерозв'язне протистояння ідеалу і реальності досягло максимальної висоти так і не знайшовши компромісу, яким славилися фільми генія кіно.

Історія любить проводити паралелі, граючи з долями людей, як в карти. Олександр Довженко помер 25 листопада 1956, а 23 листопада 1921 були розстріляні бійці отамана Юрія Тютюнника, які не бажали йти під владу комуністів. 359 осіб — колишні однополчани Довженка, коли останній служив в армії Української Народної Республіки в 1918—1919 роках. Довженка заарештували співробітники ЧК в 1919, але, всупереч положенню тих років, не розстріляли, а відпустили його. Один з біографів Довженка Роман Корогодський висунув версію, що кінодраматург відчував провину за те, що трапилося, будучи завербованих «чекістами» у році, коли його відпустили на волю. І, тим самим, він мимоволі став причетним до моторошного злочину під містом Базар, будучи спрямованим працювати до Варшави квартирмейстером, звідки Тютюнник мав розпочати свій наступ на Україну. Там він міг бачитися зі своїми товаришами. Дізнаватися їх плани. Дізнаватися імена і явки. Перед смертю Довженко писав: «Я помру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, щоб ... з грудей моєї вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі». Кажуть, що «куля з минулого» все ж «дістала» Олександра Довженка. Його поховали в Москві на Новодівочому кладовищі, далеко від оплаканої та оспіваної рідної країни, далеко від рідної Сосниці (Чернігівська область).



Цікаво, що Ленінську премію Довженкові було присуджено посмертно за сценарій картини «Поема про море» (автор помер від інфаркту у віці 62 років за день до зйомок). За нього постановкою фільму зайнялася вдова режисер Юлія Солнцева. Вона також екранізувала такі твори чоловіка, як «Зачарована Десна» і «Повість полум'яних літ». Ще більше робіт так і не було знято.

Вклад Довженка в кіно відзначений багатьма меморіальними табличками на будівлях, де він жив і працював, в тому числі меморіальною дошкою в Берліні (Німеччина), бюстом на території Київської кіностудії, і пам'ятником — у Новій Каховці (Херсонська область, Україна). Одеська та Київська кіностудії носять ім'я кінодраматурга. Цікаво, що в 1972 році в СРСР навіть була затверджена нагорода — Золота медаль імені А.П. Довженка «За кращий військово-патріотичний фільм», а в 1994 році в Україні була заснована Державна премія в галузі кінематографії імені Довженка.
blog comments powered by Disqus

Найближчі свята

День міста Полтава

Полтавчани святкують День свого міста 23 вересня. Місто застоване в 1174 році. Традиційно святкування приурочене до Дня визволення Полтави від німецько-ф...


Воздвиження Хреста Господнього

27 вересня Воздвиження Чесного й Животворчого хреста Господнього (як кажуть у народі, «Здвиження») — одне з великих християнських свят. Історичний зміст ць...


День міста Хмельницький

(У 2016 році випадає на 24 вересня) Як і у більшості древніх міст, точна дата заснування Хмельницького не відома. Перша згадка про нього припадає на 10 лю...


Читайте також