XX століття

Після проголошення Україною незалежності архітектура держави продовжує розвиватися. У 1992 р. відроджується Українська академія архітектури, пожвавилася архітектурно-будівельна діяльність, ширше використовуються різні архітектурні конкурси, ведуться активні пошуки шляхів прогресивного розвитку сучасної архітектури України. Почалося відновлення пам'ятників культурної спадщини держави. Мова сучасної архітектури стає все більш інтернаціональною, плюралістичною з творчих напрямків. У той же час важливу роль відіграють пошуки архітекторами України нових прогресивних рішень, нових форм вираження своїх ідей, нових концепцій в архітектурі. Отримують широке поширення великомасштабні архітектурні проекти. Сучасні високі технології надають повну свободу у пошуку «ноу-хау в розвитку сучасної архітектури. У творчості сучасних архітекторів можна зустріти все частіше прояви постмодерну та інших стильових пошуків, що є проявом глобалізації світового архітектурного процесу. При цьому в спорудах, побудованих в даних стилях, застосовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових сучасних, до яких відносяться легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», архітектор Л. Філенко; ділової комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О. Донець та ін.; офісний центр «Київ — Донбас», архітектор В. Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», архітектор О. Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І . Шпара, та багато інших сучасних архітектурних споруд). У названих вище об'єктах можна відзначити такі риси, як різноманітні прояви естетики, пошуки авторської архітектурної своєрідності, намагання врахувати існуюче історико-культурне середовище, по-новому вирішити архітектуру спроектованих будівель. Хоча тут слід зазначити, що гонитва за всім новим іноді призводить до сліпого копіювання західних рис архітектурних споруд. Але все ж таки більшість споруд архітектури несуть в собі прояви національної самобутності, рис, властивих саме архітектурі українського народу. Тільки ті архітектурні твори, які є високими творчими досягненнями сучасних архітекторів, стають надбанням світового архітектурного процесу.

У XX ст. в Україні на рубежі століть з'являються художники-імпресіоністи, які прагнуть передати в творах витончене відтворення особистісних вражень та спостережень. Яскравим представником цієї генерації є художник Микола Бурачек, відомий картинами Дніпра та Києва. Довгі роки жила під Харковом у селищі Нескучне Зінаїда Серебрякова (1884—1967), багато творів якої присвячені українському селу і темами Сходу. Вона також відноситься до вітчизняних імпресіоністів. Після еміграції Серебрякова довгі роки жила у Франції та Бельгіі. Частина робіт закордонного періоду майстрині передані до Києва. Розвиток живопису в Україні у післяреволюційні роки на початку XX століття проходив у боротьбі художніх течій і напрямів. Поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розписи Василя Єрмілова Харківського партійного клубу). Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досягла станкова графіка та живопис. У галузі станкової графіки працювали Михайло Жук, Іван Падалка, Володимир Заузе. У живописі найбільш відомими були полотна Киріак Костанді, Федора Кричевського, Олександра Мурашка. Георгій Нарбут оформив перші українські радянські книги і журнали «Мистецтво», «Зорі», «Сонце труда». У Західній Україні в перші післяреволюційні роки працювали Іван Труш, Антон Монастирський, Осип Курилас. Добре відомі твори Миколи Самокиша на українську історичну тематику: «В'їзд Богдана Хмельницького в Київ 1648» (1929), «Битва під Жовтими Водами», «Абордаж турецької галери запорожцями» (1930), «Битва Івана Богуна під Монастирищем 1653» (1931) , «Бій під Царичанкою, 1709», «Похід запорожців на Крим» (1934), «Руйнування Батурина Меньшиковим», «Кость Гордієнко нищить драгунів Кемпеля», «Битва Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким» (1934), «Царські жандарми везуть Шевченка в заслання» (1938) та ін.

Київський художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) став справжнім центром авангардного образотворчого мистецтва. Сюди в цей час повертається всесвітньовідомий Казимир Малевич - засновник абстрактного супрематизму, в якому зображення складалося зі сполучень найпростіших геометричних фігур. Значний вплив на творчість Малевича, за його власними словами, справили культура і побут українського села, але він пішов далі від мистецтва села. Яскравою сторінкою став український авангард початку XX століття, представлений іменами художників Олександра Богомазова, Михайла Бойчука, Анатолія Петрицького та ін. Михайло Бойчук започаткував новий напрям монументального мистецтва XX століття — неовізантізм, поклавши в його основу органічне поєднання традицій давньоруського іконопису з конструктивними особливостями візантійського живопису. На жаль, багато видатних художників (Михайло Бойчук, Василь Седляр, Іван Падалка та ін.) були знищені комуністичним режимом в часи репресій. Український живопис 60—80 років XX століття, характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соціалістичного реалізму, насаджувався народницький академічний стиль XIX століття, пропагандізм і догматичність. Крім того, згідно з гаслом про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. Разом з тим і далі творили такі видатні художники як Олексій Шовкуненко, Тетяна Яблонська, Михайло Дерегус, Василь Касіян. Сьогодні твори Тетяни Яблонської, Івана Марчука, Феодосія Гуменюка, Андрія Чебикіна, Олександра Бородая та інших відомі далеко за межами України.
blog comments powered by Disqus

Найближчі свята

Різдво Пресвятої Богородиці

Різдво Пресвятої Богородиці (Друга Пречиста, як кажуть у народі), християнське свято, в Православній Церкві входить в число Богородичних двонадесятих свят,...


День міста Чернігів

Місто Чернігів вважається одним з найстаріших в Україні — воно засноване ще до хрещення Русі, в 907 році. Так як точної дати заснування міста не зберегло...


День міста Полтава

Полтавчани святкують День свого міста 23 вересня. Місто застоване в 1174 році. Традиційно святкування приурочене до Дня визволення Полтави від німецько-ф...


Читайте також