Історія Львова

Львів розташований в передгір'ях Карпат у верхів'ях річки Полтави, лівої притоки Західного Бугу, на західного кордоні України в 80 км від Польщі. Заснований в середині XIII ст. Князем Данилом Галицьким і названий на честь його сина Лева.

На місці Львова існували поселення, починаючи з V століття нашої ери. З часом ці земли перейшли до Великоморавської держави. В X столітті на них почали претендувати Київська Русь і Польща.
 
                            Столиця Галицько-Волинського князівства 1272— 1349

Після тривалих воєн з поляками та міжусобних війн слов'янських князів у середині XIII ст. на троні зміцнився син Романа Мстиславовича — Данило Галицький, згодом видатний дипломат і політик. Для захисту своєї держави він будує декілька фортець, у тому числі і львівську. Данило Галицький прийняв королівську корону і титул короля з рук папських послів. Цей титул вживали і його спадкоємці.

Першу письмову згадку про Львів було знайдено в Галицько-Волинському літописі, яка датується 1256 роком. Король Данило Галицький, зміцнюючи кордони князівства, збудував місто, за всіма правилами того часу. Воно складалося з трьох частин — укріпленого міста, околиці та передмістя. Укріплення розташовувалося в районі нинішньої Княжої гори. Місто було відокремленим від Високого замку глибоким ровом та укріплене високими валами і частоколом таким чином, щоб надійно захищатися від ворога. Торговий шлях пролягав через місто, повз численних церков і костелів. Вони були дерев'янї, тому до наших днів не збереглися. На їх місці були побудовані кам'яні храми.

Львів швидко розвивався, і вже в 1272 р. сюди переноситься столиця Галицько-Волинського князівства. У 1340—1349 роках, коли згас рід Романовичив, містом правил воєвода Дмитро Детько, як намісник литовського князя Любарта.

Львів у складі Польщі та Речі Посполитої 1349—1772

У 1349 польський король Казимир III Великий захоплює Львів і через сім років у 1356 дарує місту Магдебурзьке право. Це дає сильний поштовх розвитку міста, а велика вірменська громада міста в 1363 засновує вірменську митрополію та будує церкву. Польський король переносить центр міста від площі Старий Ринок та будує нове місто на півдні, навколо площі Ринок. У новому місті більшість населення становили німецькі колоністи, але деякі окраїнні вулиці (нинішні Вірменська, Руська, Староєврейська) займали некатолики, які були позбавлені прав львівського міщанства. 

Завдяки вигідному розташуванню на перехресті торгівельних маршрутів з портів Чорного моря, Києва, Східної та Західної Європи, Візантії і портів Балтійського моря місто швидко розвивалося. 

У 1379 році місто отримує право мати свої склади, що різко збільшило його привабливість для торговців. У 1387 Львів і навколишні землі були захоплені військами польської королеви Ядвіги. 

У складі Польщі (а пізніше і Польсько-Литовської держави) Львів став столицею «Руського воєводства», яке включало п'ять староств з центрами в містах Львів, Холм, санок, Галич і Перемишль. 

Протягом наступних століть населення міста швидко зростало, і незабаром Львів став багатонаціональним містом з безліччю релігійних сповідань і важливим центром культури, науки та торгівлі. Міські оборонні споруди були укріплені, і Львів став однією з найбільш важливих фортець, які захищають Річ Посполиту з південного сходу. 
У місті одночасно перебували православний єпископ, три архієпископа: римсько-католицький, вірменський і греко-католицький (з 1700 року), а також одночасно три юдейські громади: міська, предмістна та караїмська. Місто наповнювалося безліччю поселенців з різних країн: німцями, євреями, італійцями, англійцями, шотландцями та багатьма іншими національностями. З XVI століття в місті з'явилися протестанти. 

У першій половині XVII століття місто налічувало приблизно 25—30 тисяч жителів. Тут існувало понад 30 цехів, у яких налічувалося 133 ремісничих професії. 

У 1649, місто було осаджено українськими козаками на чолі з Богданом Хмельницьким. Вони захопили і знищили замок, але залишили місто після отримання викупу. 

У 1655 шведські війська вторглися в Польщу, захопили велику її частину, та оточили Львів. Однак вони були змушені відступити, так і не взявши місто. У наступному році Львів оточила армія трансільванского князя Дьєрдя Ракоці I, але місто не було захоплено. 

У 1672 армія вже Османської імперії під командуванням Мехмеда IV знову оточило Львів, однак війна закінчилася до взяття міста. 

У 1675 році місто атакували турки і кримські татари, але король Ян III Собеський розбив їх 24 серпня у битві, яка отримала назву Львівської. 

У 1704, під час Великої Північної війни, місто було захоплено і вперше за свою історію пограбовано армією шведського короля Карла XII. 

                                                               У складі Австро-Угорщини 1772—1918 

У 1772 році в результаті першого поділу Польщі між Росією, Прусією та Австрією, Львів увійшов до складу Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії, став політичним та адміністративним центром самої відсталою з її провінцій, що отримала назву «Королівство Галичини та Володимира».


З 1772 по 1918 рік місто офіційно носило назву Лемберг. Мовою адміністрації після входження Львова до складу Австрії стала німецька мова, а більшість посад міського управління зайняли німці та чехи. Однак місто продовжувало залишатися важливим центром польської та русинської культури.

Економічний та культурний підйом міста починається лише у другій половині ХІХ століття, коли розробляються багаті поклади нафти, будується залізна дорога, розвивається промисловість.

На початку Першої світової війни місто було захоплено російськими військами (вересень 1914) і до 14 липня 1915 року було центром Галіційського генерал-губернаторства, поки місто знову не було зайняте австро-угорськими військами. Російський цар Микола І проголошує возз'єднання Галичини з Росією. Примусово закривалися і ліквідовувалися національні політичні організації, культурно - просвітницькі організації та видавництва. Багато представників інтелігенції було вислано до Сибіру. 

У 1915 році австрійські війська знову повернулися в Галичину. Почалася реакція у відповідь — переслідування тих, кого підозрювали в симпатіях до Росії. Їх вішали, розстрілювали або відправляли в концентраційні табори, найвідомішим з яких був табір для інтернованих «Талергоф» поблизу міста Грац в Австрії. 

У підсумку І світової війни «клаптева» Австро-Угорська імперія розпалася. Виник ряд незалежних держав — Угорщина, Чехословаччина, Польща та інші. За незалежність почали боротьбу й українці.

                                                                  У складі Польщі (1918—1939) 

В кінці Першої світової війни українські політики 1 листопада 1918 року проголосили місто столицею Західно-Української народної республіки (ЗУНР). Невелика група українських військових на декілька днів узяла місто під свій контроль і оголосила про входження міста в Західно-Українську народну республіку. По мірі прибуття українських та польських частин в місті розгорнулися бойові дії, в результаті яких українські частини були вимушені залишити Львів. Українська влада оголосила загальну мобілізацію. З колишніх солдатів австрійської армії була створена Українська Галицька армія (УГА), проти якої виступила сформована у Франції польська армія під командуванням Галлера. УГА з боями відступила до річки Збруч. Влітку 1919 р. командування УГА ще раз провело наступальну операцію, однак через серйозну нерівність сил УГА знову відступила за Збруч, на територію Української народної республіки (УНР). Польсько-українська війна тривала до липня 1919 р. Рішенням міжсоюзної комісії в Парижі Львів був залишений під керуванням Польщі - до остаточного вирішення його долі. Пізніше Польща уклала угоду з Симоном Петлюрою, за якою вона в обмін на відмову уряду УНР від претензій на Західну Україну надавала йому військову допомогу в боротьбі з більшовиками та Червоною Армією, що наступала.

Період 1919—1939 гг.

Під час радянсько-польської війни в 1920 р. Львів атакували сили Червоної Армії під командуванням Олександра Єгорова. З середини червня 1920 р. намагалася пробитися до міста з північно-сходу Перша Кінна армія Будьонного. Львів'яни готувалися до оборони. Жителі, здебільше, поляки, сформували і повністю вкомплектували три полки піхоти і два полки кавалерії. Зводилися оборонні укріплення. Місто обороняли три польські дивізії і один допоміжний Український піхотний полк. 

Після наполегливих боїв, що тривали приблизно місяць, 16 серпня Червона Армія перейшла річку Західний Буг і, додатково посилена вісьмома дивізіям червоних козаків, почала штурм міста. Бої проходили з важкими втратами з обох сторін, але три дні потому атака була відбита та зважаючи на загальний перелому у війні, Червона Армія відступила.

За героїчну оборону місто було нагороджено польським орденом Virtuti Militari — «За мужність», найвищою польською воєнною нагородою. Цей орден був зображений на польському гербі міста. 

Після підписання Ризької мирної угоди Львів залишився польським містом, столицею Воєводства Львівського. Місто швидко повернуло собі позиції одного з найважливіших центрів науки та культури Польщі.

Друга світова війна

1 вересня 1939 року після нападу фашистської Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. 17 вересня 1939 року Червона армія перейшла річку Збруч і через п'ять днів підійшла до Львову. 26—28 жовтня 1939 року в приміщенні Оперного театру пройшли народні збори, які прийняли декларацію «Про встановлення радянської влади на Західній Україні». З кінця 1939 року в західноукраїнських областях почався масовий терор. До кінця 1940 р. німецькі колонії, що існували тут ще з княжих часів, виселилися до Німеччини. Потім почалися розстріли, заслання в Сибір української, польської та єврейської інтелігенції, селян — всіх, хто не погоджувався або просто не підтримував Сталінську політику. Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз регулярні війська залишили місто без бою, але перед відступом зі Львова органи НКВД з 22 по 30 червня 1941 року знищили без суду і слідства у львівських тюрмах заарештованих представників інтелігенції, студентів, учнів гімназії.

У самій же Німеччині в 1930-х роках було підготовлено декілька українських військових формувань. Після нападу фашистської Німеччини на СРСР до Львова вступило одне з таких підрозділів — батальйон «Нахтігаль» під командуванням Р. Шухевича. І в той же день 30 червня 1941 р. у Львові українські націоналісти зібрали Національні Збори, які проголосили відновлення Української Держави. Було сформовано уряд, який очолив Ярослав Стецько. 
Після початку німецького вторгнення в СРСР 22 червня 1941 року ОУН спробувала захопити в'язницю, однак оуновці були відтіснені прикордонниками, що наступали. Перестрілки тривали аж до 30 червня, коли місто було захоплено німцями. Німці виступили проти проголошення незалежної України, і 12 липня Гітлер наказав спецвідділу СД заарештувати весь український уряд, а пізніше гестапо заарештувало і керівника українських націоналістів Степана Бандеру, який відмовився відкликати Акт незалежності. Сотні активістів ОУН були кинуті у в'язниці і багато з них було розстріляно. Почалася кривава німецька окупація. Німецька влада організувала концентраційний табір в районі Цитаделі, в якому вони знищили понад 140 тисяч радянських військовополонених, а також Львівське гетто і Яновський концтабір для знищення єврейського населення.

У 1942—1944 роках у місті діяло комуністичне підпілля (організація Народна гвардія імені Івана Франка), розвідник Микола Кузнєцов ліквідував віце-генерал-губернатора Дистрикта Галичини Бауера та начальника канцелярії губернаторства Шнайдера.

Німецький терор тривав до 27 липня 1944 року, коли в місто вступили радянські війська.

23 липня 1944 року у Львові розпочалася військова операція Армії Крайової під командуванням генерала Владислава Філіпковского, з метою затвердити польську владу в місті та отримати вигідні позиції на наступних повоєнних переговорах про кордони Польщі і УРСР.

Радянські війська 24 липня взяли Львів в кільце, і через дві доби місто було захоплено. 
Після взяття міста місцеве керівництво Армії Крайової було запрошено на зустріч з командуванням Червоної Армії, де вони були заарештовані НКВД.

У складі СРСР (1944—1991)

 Після війни Львів увійшов до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Більшість міського польського населення переїхало на територію Польщі, в основному в її західну частину, на колишні німецькі землі (дуже багато людей переїхало під Вроцлав). В результаті Другої світової війни був змінений національний склад міста, оскільки традиційні етнічні групи (поляки, євреї і німці) були переміщені або знищені. Польська мова та її регіональний варіант практично вийшли із вжитку, Львів вперше у своїй історії став здебільше україномовним містом. 

З загальносоюзного бюджету на відновлення і розвиток міського господарства і культури було виділено 250 млн. руб. Зі всіх кінців країни до Львова прямували тисячі висококваліфікованих фахівців і вчених. З Москви, Ленінграду, Свердловська та інших міст доставляли обладнання, транспорт, будівельні матеріали та ін. 
Радянська влада почала проводити жорстоку політику придушення українського націоналістичного руху. Це по'єднувалося з викорінення Української Греко-Католицької церкви, чиї парафії були примусово переведені в Російську православну церкву. 

Після смерті Сталіна радянська політика стає більш терплячою, і Львів залишається важливим центром української культури. 

У 50-х і 60-х роках, місто значно вирісло як за населенням, так і за розмірами. У Львові було засновано і перенесено зі Східної України багато відомих заводів і фабрик. 

До початку 80-х рр. у Львові вже налічувалося 137 великих підприємства, які виготовляли автобуси (наприклад, ЛАЗ), автонавантажувачі, телевізори, різноманітні прилади, верстати з програмним керуванням та багато іншої продукції. 

Інтенсивно розвивалася наука. До 80-х років у місті функціонували 3 інститути АН УРСР, філії та відділення академічних установ, десятки науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, філій, відділів, 11 ВНЗ, в яких працювало більше 8000 наукових співробітників. Важливою подією в науковому житті міста стало створення в 1971 Західного наукового центру АН УРСР. 

За радянських часів Львів залишається важливим культурним центром. Наприкінці 70-х тут працює п'ять театрів, філармонія, близько 40 кінотеатрів, цирк, 46 Палаців культури, 12 великих музеїв, понад 350 бібліотек.

Період незалежності України (з 1991 р.)

В 1991 році СРСР розпадається на ряд незалежних держав. Львів стає авангардом націоналістичних змін, пов'язаних з цією подією. 
У 1998 році історичний центр міста і собор святого Юра внесені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 

14—15 травня 1999 у Львові у палаці залізничників відбувся 6-й саміт президентів центральноєвропейських країн. Темою «круглого столу» було «Людський вимір загальноєвропейської і регіональної інтеграції та його роль у будівництві нової Європи». 

У червні 2001 року місто відвідав Папа Римський Іван Павло II. Тут він відслужив месу за латинським обрядом і взяв участь у літургії візантійського обряду. 

Сучасний Львів — це компактне, досить зручне для життя місто. Його територія складає 171 кв. км, в місті проживає 788 тис. мешканців. За етнічної приналежності місто практично мононаціональне — понад 70% населення Львова складають українці. У Львові проживають також росіяни, поляки, євреї, вірмени, німці, чехи та представники 83-ох інших національностей.

Під редакцією: Коваленін В.А.

blog comments powered by Disqus

Читайте також

Рекомендуємо почитати

Історія Житомира

Житомир — одне з найстаріших міст України, адміністративний, економічний і культурний центр Житомирської області (з 1937 року), найбільше місто Українськ...


Історія Сімферополя

Місто Сімферополь — адміністративний, економічний, науковий і культурний центр Автономної Республіки Крим. Населення міста — понад 400 тис. осіб.У схід...


Історія Кіровограда

Кіровоград розташований на берегах Інгулу (притока річки Південний Буг) при впадінні в нього річок Сугоклея і Біянка. Місто виникло на території, де на руб...