Історія Донецька

Герб ДонецкаДонецьк розташований у степовій зоні, у верхів'ях річки Кальміус, в 95 км на північ від Азовського моря, оточений невеликими лісами, пагорбами, ріками та озерами. Ця територія була заселена ще з епохи палеоліту, пізніше тут кочували скіфи, сармати, печеніги, половці. В епоху татаро-монгольських завоювань слов'янська людність відступила в більш захищені місця, а ці землі були названі Диким полем. З XVI в. сюда приходять українські козаки, селяни, які втекли з Правобережної України та Росії. 

З ХVII ст. в цих місцях починається видобуток кам'яної солі, будуються перші солеварні заводи. Населення Степової України значно збільшується, цьому сприяло також укладення мирного договору між Росією та Туреччиною. Ще інтенсивніше регіон став розвиватися, коли тут були знайдені родовища кам'яного вугілля.

Донецк виник в 1869 р., коли тут почалося будівництвоНачало строительства металургического завода. Царський уряд залучав сюди приватний капітал, в Донбас кинулись іноземні концесіонери. У 1866 році князь Кочубей отримав концесію на будівництво заводу з виготовлення залізних рейок з місцевих матеріалів. Через три роки він поступається своїми правами 55-річному техніку-металург Джону Юзу, який до цього керував невеликим заводом поблизу Лондона. Купивши та орендувавши землю, Юз уклав з державою договір про утворення Новоросійського товариства кам'яновугільного, залізного і рейкового виробництва та товариства залізничної гілки від Харківсько-Азовської лінії. Влітку 1869 року Юз поселився на березі Кальміус і побудував кузню, яка стала першим підсобним цехом майбутнього металургійного заводу. З Англії на 8 кораблях було привезено обладнання та інструменти, а також приїхало близько сотні фахівців. За 8 місяців була перша доменна і 24 січня 1872 року був отриманий перший чавун. Вдало вибране місце для розміщення заводу, наявність дешевої робочої сили, бурхливе залізничне будівництво сприяли швидкому розвитку виробництва. Залізнична дорога з'єднала завод і рудники з вже діючої залізничної магістраллю Донбасу, що сприяло розширенню металургійного виробництва, збільшення видобутку вугілля. У 1899 році Юзовським заводом було виплавлено 17,7 мільйонів пудів чавуну. На території селища працювали вже 9 рудників, за рік вони видобули 99,2 мільйонів пудів вугілля. Почав діяти машинобудівний і чавуноливарний завод (нині Донецький машинобудівний завод імені Ленінського комсомолу України), який випускав обладнання для шахт. 

У 1872 році почався рух по залізничній лінії Константинівка — Ясинувата — Юзовка — Оленівка, яка з'єднала завод і рудники з уже діючої залізничної магістраллю Донбасу, що сприяло розширенню металургійного виробництва, збільшення видобутку вугілля. Почав діяти машинобудівний і чавуноливарний завод, який випускав обладнання для шахт. Збільшилася і чисельність населення Юзівкі. До кінця XIX століття тут проживало вже майже 30 тисяч чоловік.

Джон ЮзДжон Юз, який помер в 1889 році, залишив синам приватний спадок в 90 тис. фунтів стерлінгів, завод та зростаюче промислове селище, яке носило його ім'я до 1924 року. У 1899 році з 17 металургійних підприємств, що діяли на Півдні Росії в період промислового підйому 90-х років, завод Юза був найбільшим.

До 1917 року Юзівка представляла собою містечко одної компанії, яке по суті було фабричним селищем. Їй належала вся земля і велика частина будинків. Комерційні фірми засновувались і вели свою діяльність тільки з дозволу «Новоросійського товариства».

Юзівка поділялася на південну (заводську) і північну. У південній частині розміщувалися заводські споруди, депо, телеграф, невелика лікарня і школа. Трохи в стороні знаходилася так звана Англійська колонія — в упоряджених, потопаючих в зелені і квітах котеджах жили керівники та інженери, майстри та службовці. Вулиці мали тротуари та замощення, була електрика і водопровід. Північна частина Юзівкі іменувалась Новим Світом — за назвою базару та першого Юзівського трактиру, шо знаходився на ньому. Тут проживали торговці, ремісники, чиновники, центральна вулиця та прилеглі до неї вулиці забудовувалися малоповерховими житловими будинками, будівлями магазинів, ресторанів, готелів, різних контор, банків. У травні 1917 року, коли в селищі налічувалося близько 70 тис. жителів, його перевели в розряд міст.

У період інтервенції та громадянської війни 1918—1920 рр. місто тимчасово знаходилося в руках німецьких окупантів і білогвардійців. Радянська влада тут остаточно встановилася в грудні 1919 р.

У 1924 році Юзівка була перейменована в Сталіно. У липні 1932 року місто стало центром Донецької області. А з поділом у 1938 році Донецької області на Ворошилоградівську і Сталінську, місто залишається центром Сталінської області.

У місті створюється розгалужена мережа культурно-просвітницьких установ, виникають театри, бібліотеки, клуби, розвивається кінофікація.

Развиваєтся музыкальна творчість. 1941 Оперный театрВ 1930 р. була створена філармония, а в 1941 виникає оперний театр.

До 1941 року в місті знаходилося 223 підприємства союзного і республіканського підпорядкування, 54 — місцевої та кооперативної промисловості, шахти давали 7 відсотків загальносоюзного видобутку вугілля, заводи — 5 відсотків сталі і 11 відсотків коксу. Населення міста становить 507 тисяч чоловік.

З 21 жовтня 1941 по 8 вересня 1943 р. місто було окуповано фашистами. Майже всі промислові підприємства в місті були зруйновано, відзначаються величезні людські втрати. У перші повоєнні роки — до 1950 року — промислове виробництво майже повністю відновлено.

У листопаді 1961 року Сталіно перейменовано в Донецьк. У місті ведеться реконструкція та модернізація вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної, харчової та легкої промисловості. Будуються бавовняний комбінат, комбінат рибопродуктів, фабрика дитячих іграшок (1972). У 1961—1970 побудовано понад 4 млн. кв. м загальної житлової площі. За новим генеральним планом Донецьк і Макіївка з'єднуються в єдиний масив на березі р. Кальміус. У квітні 1978 року чисельність населення перевищила мільйонний рубіж — Донецьк приєднався до міст-мільйонників.

Донецьк — один з найбільших культурних і наукових центрів України: знаходиться 30 науково-дослідних і проектних інститутів, в тому числі інститути АН України (прикладної математики і механіки, фізико-технічний, економіки промисловості), 5 вузів, створених у радянський час (у тому числі університет, інститути: політехнічний, музично-педагогічний та ін.) Центром вузівської науки регіону стає Донецький політехнічний інститут, в якому розроблялися нові перспективні теми, був створений могутній науково-дослідний сектор. У місті є 18 середніх спеціальних навчальних закладів (в тому числі політехнікум, гірський, індустріальний, технікум промислової автоматики та ін технікуми). Театри: опери та балету, музично-драматичний, театр ляльок; філармонія. Краєзнавчий, художній музеї, музей історії м. Донецька; телецентр. Ботанічний сад.

Після проголошення незалежності України пожвавилася діяльність театрів і філармонії. З середини 80-х років затверджується ідея відродження в Донбасі національного театру, яка була втілена в діяльності Донецького українського музично-драматичного театру, Донецького театру опери та балету, Української трупи Донецького театру ляльок, у створенні грецького театру.

Сьогодні Донецьк - великий промисловий, науковий і культурний центр. Великий вузол залізничних, автомобільних і повітряних ліній. Місто відоме також своїми видатними спортсменами, що займають призові місця на престижних міжнародних змаганнях.
blog comments powered by Disqus

Читайте також

Рекомендуємо почитати

Історія Рівне

Місто Рівне розташовано на р. Устьє за декілька кілометрів від її впадіння в р. Горинь, яка умовно ділить Рівненщину на низинну (північну) та рівнинно-підн...


Історія Луцька

У VII—VIII століттях на острові, що знаходився в оточенні річок Стир і Глушець, непрохідних багнистих заплав, проживали східнослов'янські племена. У той ча...


Історія Херсона

Херсон розташований на високому правому березі Дніпра за 25 км від місця його впадіння в Дніпровський лиман Чорного моря. Місто є великим залізничним вузло...