Історія Дніпра

Гарб ДнепропетровскаТретє місто України за чисельністю (у 2005 р. — 1103 тис. жителів), обласний центр, розташований на крутих берегах Дніпра в місці впадіння в нього великого лівого припливу — р. Самари. До 2016 носив назву Дніпропетрівськ, однак на хвилі загальної декомунізації країни місто було перейменовано на честь річки, на якій стоїть.

У гирлі Самари XI—XIII століття знаходилось торгівельно-ремісниче місто, яке загинуло в 1240 р. в числі перших під час навали татаро-монгол. За іншими припущеннями, тут з IX століття розташовувався племінний центр уличів — м. Пересічень, мешканці якого після XIII століття перебралися на іншу сторону Самари, де заснували торгівельне містечко Самар. 

На початку XV століття литовці витіснили татар з Правобережжя Дніпра, однак вже з середини століття кримські хани та ногайци, які облаштувалися в Приазов'ї, намагаються повернути втрачені землі, це їм частково вдається (Нижнє Дніпро). Кордон між Великим князівством Литовським і Кримським ханством проходить по Дніпру і далі на схід — по Самарі — тобто по території сучасного міста Дніпро. У цей час через татарські набіги населення дуже скоротилася, відтянулося на північний захід, а за регіоном закріпилася назва Дике Поле. 

Відродження краю почалося з XVI століття — після становлення Запорізького козацтва та заснування Сичі нижче по Дніпру, є перепоною на шляху татарських загонів на північ (і територія міста Дніпро теж у свій час належала Запорізькій Січі). У 1635 році польська влада для контролю над переміщеннями неспокійних козаків побудувала у першому Дніпровському порогу фортецю Кодак і поставила там гарнізон з наймитів. Згодом фортеця була адміністративним центром Кодацької паланки (округу) Запоріжжя. При фортеці згодом утворилася слобода. Зараз це село Старий Кодак на південній околиці міста з залишками земляних валів (фортеця була срита після провалу військової кампанії Петра I за умовами Прутського договору з турками 1711 р.). Землі Запоріжжя знову потрапили під контроль татар, однак правом на зруйнований Кодак та околиці вони незабаром поступилися Речі Посполитої. 

Контроль над краєм Росія знову набула після війни з Османською імперією 1735—1739 рр. Однак кордон з Кримським ханством проходив всього лише в 100 км на південь, що заважало освоєнню краю.
слияния рек Самары и Кильчени

У 1764 році на частині земель Запорізьких козаків була утворена Новоросійська губернія з центром у м. Кременчук. 

Єкатеринослав (назва міста Дніпро до 1929 р. на честь Катерини II) належить до міст, які виникли під час колонізації південно-українських земель Російською імперією. Для управління вже освоєними землями був необхідний адміністративний центр, яким і повинен був стати Єкатеринослав, місто було закладено Г. Потьомкіним в 1777 р. в місці злиття річок Самари та Кільчені (в районі нинішнього Новомосковська) як губернське місто. Саме це поселення пізніше було названо Екатеринославом I, Лівобережним, коли наказом Катерини II від 22 січня 1784 року місто перенесли на більш високий правий берег Дніпра. Офіційною датою заснування є 1787р., Коли Катерина II час подорожі по знов придбаним південним землям заклала перший камінь у будівництво Преображенського собору. 

Павло I після смерті Єкатерини II в 1797 р. перейменував Єкатеринослав у Новоросійськ. Однак у 1802 році до міста повертається початкова назва і він стає центром найбільшої Єкатеринославської губернії. 

Населення міста поступово збільшується: якщо в 1804 році тут мешкало 6 389 чоловік, то до 1853 року — 13 011 чоловік. У 1838 році почала випуск перша газета міста — «Катеринославські губернські відомості». До 1862 року в місті було 315 кам'яних і 3060 дерев'яних будинків, крім суконної фабрики, діяв ряд маленьких заводів: цегляних, чавуноливарних, свічкових, миловарних, салотопних та шкіряних.

В 1873 году на лівий беріг пришла залізнична гілка від Харкова через Синельниково, а через 11 років відбулося відкриття мосту через р. Дніпро та вокзалу в самому ЄкатеринослаЛокомотивное депо 1865ві (на правом березі Дніпра). Залізнична дорога зв'язала Донбасс (Ясинувата) с Кривбассом.

Завдяки відкриттю в районі Кривого Рогу залізорудних і вугільних родовищ в Донбасі, почався бурхливий промисловий розвиток краю та його центру. У місті та його околицях при активній участі французького та німецького капіталу з'явилося кілька металургійних заводів (які успішно діють по цей день). Локомотивне депо Єкатеринослава стало найбільшим на півдні Імперії. Місто стало зростати за рахунок утворення біля заводів робочих селищ. Населення різко зросло — в основному, за рахунок мігрантів — з 22 816 чоловік в 1865 р. до 121 216 в 1897 р.

У цьому ж 1897 р. бельгійські підприємці запустили в Єкатеринославі електричний трамвай — третій в Імперії після Києва та Нижнього Новгорода. У місті з'являється ряд громадських, культурних і освітніх установ. Від першого етапу, під час якого зародився і сформувався центр однойменної губернії, збереглися Потьомкінський палац (1790 г.), Потемкинский дворец (1790 г.) будівля канцелярії головного опікуна, колонистів південної Россії генерала І. Інзова (1818р.) та найбільша на півдні Россії суконна фабрика (1825 р.) побудована в 1794 році. Ближче до середини XIX ст. були побудовані Свято-Преображенський кафедральний собор (1830—1835 рр.), будівля земської лікарні (1840—1850 рр.). 
Наступний етап розвитку міста пов'язаний з початком промислової експлуатації родовищ Криворізького залізорудного басейну (1881 р.) і початком роботи Олександрівського Південноруського металургійного (пізніше Брянського) заводу.

На рубежі XIX—XX ст. Єкатеринослав вже найбільший промисловий центр, і це також відображено в архітектурному вигляді міста. У цей час було зведено цілий ряд різноманітних споруд, які до сих пір в значній мірі визначають архітектурне обличчя центральної частини Дніпропетровська. Будівлі Англійського клубу (1890 р.), Екатерининского вищого гірничого училища (1899—1900 рр.), Міської управи (1901р.), комерційного училища (1999—1912 рр.), Зимовой театр (1906—1907 рр.), в якому розташований Російський драматичний театр. На початку ХХ століття в Єкатеринославі встановлено пам'ятник О. Пушкіну, який є найстаршим з збережених у місті. Напередодні Першої світової війни в Єкатеринославі були побудовані будівлі громадських зборів (1912 р.), готелю «Асторія» (1912 р.), Свято-Миколаївська церква та багато інших споруд.

У подїях 1905 р. Свято-Преображенский кафедральный собор (1830-1835гг.)єкатеринославський пролетаріат приймав найактивнішу участь. Тут почали свою революційну діяльність І.В. Бабушкін, Г.І. Петровський та ін.

У жовтні 1918 р. за часів гетьмана Скоропадського був відкритий університет, що діє й донині. 

В роки громадянської війни місто не раз ставало ареною боїв. У жовтні 1919 р. Єкатеринослав був захоплений загонами Революційної повстанської армії України (махновців). Був перехоплений частинами Білої армії (корпус генерала. Слащова) 25 листопада 1919 року.

Після завоювання Україною незалежності на початку 1918 р. і проголошення Української Народної республіки місту було запропоновано назву «Січеслав», що повинно було нагадувати про козацький характер цього краю, але офіційно місто залишилося з колишньою назвою — Єкатеринослав.
25 серпня 1941 р. місто було окуповано німецькими військами і пізніше потрапило до складу рейхскоміссаріату України. Було звільнено 25 жовтня 1943 р. військами з Українського Фронту в ході Дніпропетровської операції.

Після війни місто було відновлено і знову стало одним з найважливіших промислових і наукових центрів СРСР. Всі евакуйовані на Схід заводи відновили випуск продукції практично же в 1945 р. Розширюються і модернізуються дореволюційні та довоєнні підприємства, створюються нові об'єкти: Південний машинобудівний завод (будувався з 1944 р.), Дніпровський машинобудівний завод, радіозавод (з 1945 р.), Придніпровська ТЕС (1952 р.), завод важких пресів (1953—1955), шинний завод (1956—1961 рр.); трикотажна фабрика «Дніпрянка» (1969 р.), завод «Полімермаш».

З 1955 р., після відновлення та забудови центру міста монументальними будинками (1948—1957) активно почали забудовувати вільні землі в південних районах Дніпропетровська: пр. Кірова (верх), вул. Дніпропетровська (нині — Героїв Сталінграду) — 12-й квартал, пр. Гагаріна (верх), а також Новомосковське шосе та вул. Косіора (нині пр. ім.Газети Правда) — т.з. «Хрущовська» забудова. По правому березі Дніпра була побудована найдовша в Європі набережна. У 1966 р. був зданий автомобільний Міст № 2 — найдовший міст через Дніпро («Новий міст»). Наприкінці 1960-х — 1970-х в основному були побудовані нові житлові масиви 9—12-поверхові забудови: Червоний Камінь, Парус, Комуна», Тополя, Перемога (1971—1983 рр.), Сокол, Західний, Північний, Лівобережний, Клочко, Сонячний, Ювілейний, район вулиць Калинової, Будівельників, Гладкова. Наприкінці 1970-х — 1980-х будувалися масиви Лівобережний-3, Фрунзенський, район підстанції почав забудовуватися 16-ти поверховими будинками верх вул. Робочої.

В цей же час у Днпамятник Н.Гоголюіпропетровську з'явився ряд будівель оригінальної архітектури громадськго призначення: Театр опери та балету (1974), Діорама «Битва за Дніпро» (1975). Літній кінолекторій в парку ім. Шевченка (1977), нові корпуси Зенітно-ракетного військового училища (1978), новий готель в аеропорту (1979), новий цирк (1980), Будинок архітектора (1980), Будинок політпросвіти (1982), нова поліклініка УВС (1982), новий будинок міськвиконкому (1983), Залізничний поштамт (1983), реконструйовано історичний музей (1977), Український драмтеатр ім. Т.Г. Шевченка (1979), кінотеатр «Родина».

До 1987 року Дніпропетровськ — закрите для іноземців місто через розміщення в ньому ракетного виробництва.

До кінця 1980-х років у зв'язку з кризовими явищами в економіці розвиток міста поступово зупинився, тривала лише добудова житлового масиву Тополя-1, Лівобережний-3, верху вул. Робочої. Одпарк им. Т. Шевченконак в середині 1990 років здані в експлуатацію новий автовокзал і 1-а черга метро (6 станцій, 7,9 км), новий хірургічний корпус обласної лікарні ім. Мечникова, проведена реконструкція центрального ринку «Озерка». 

Радянська архітектурна спадщина Дніпропетровська досить різноманітна, від типової «сталінської» міської забудови до архітектури епохи застою, яскравим прикладом якої є будинок міського цирку. За післявоєнний період історії в місті було споруджено безліч монументів про революційні та військові події та їх героїв, наприклад пам'ятник В. Чкалову (1981р. скульптор В. Небоженко, архітектор В. Положий). Рідше зустрічаються монументи, присвячені діячам науки та культури (пам'ятник М. Гоголю). 

Нині місто Дніпро — найбільший промисловий центр України. Його окрасою стали парк ім. Т. Шевченка, частина якого розташована на Монастирському острові, і міський парк ім. Л. Глоби.

blog comments powered by Disqus

Читайте також

Рекомендуємо почитати

Історія Кропивницького

Кропивницький (до 2016 року — Кировоград) розташований на берегах Інгулу (притока річки Південний Буг) при впадінні в нього річок Сугоклея і Біянка. М...


Історія Житомира

Житомир — одне з найстаріших міст України, адміністративний, економічний і культурний центр Житомирської області (з 1937 року), найбільше місто Українськ...


Історія Чернівців

Чернівці (до 1944 Черновіци) розташовані на берегах ріки Прут і є обласним центром, який   межує з Молдовою та Румунією, Івано-Франківською, Тернопіль...