Історія Чернівців

гербЧернівці (до 1944 Черновіци) розташовані на берегах ріки Прут і є обласним центром, який  Ярослав Осмомысла межує з Молдовою та Румунією, Івано-Франківською, Тернопільською та Хмельницькою областю України. 

Поселення на території Чернівців виникали вже в період неоліту. У міських передмістях археологи виявили поселення трипільської культури, бронзового та залізного віків, а також слов'янські пам'ятники початку нашої ери (II—V ст.). У IX—XI ст. тут були поселення білих хорватів і тиверців. 

Заснування в XII ст. укріпленого селища на місці Чернівців, на лівому березі Прута, історики пов'язують з ім'ям галицького князя Ярослава Осмомисла. Це була фортеця з торгівельно-ремісничим поселенням, яка називалась Черн (або Чорне місто), мабуть, через чорні дерев'яні стіни. В 1259 на вимогу татарського темника Бурундая фортеця була зруйнована. 

Внаслідок частих паводків на низькому лівому березі Прута нове місто було побудоване на високому правому березі. 

Історія Чернівців 

Коли Галицько-Волинське князівство розпалося в середині XIV ст., Чернівці на короткий час перейшли до Угорщини, а потім до Польщі. З 1359 вони входять до складу Молдавського князівства як прикордонне з Польщею місто, через яке проходив торгівельний шлях зі Львова на Сучави. Молдавський господарь Олександр Добрий в грамотах, які він видав львівським купцям 8 жовтня 1408 року, вже називає місто Чернівцями. І ця дата з тих пір відзначається як офіційний день міста. У той час він стояв на перехресті шляхів з північно-західної Європи на Балкани і в Туреччині. З 1457 року місто стало центром проведення ярмарок та адміністративним центром всього регіону. 

За часів Стефана Великого Чернівці вже були містом. Саме так вони називаються в документі 1490 р. В молдавський період вони отримали самоврядування на основі Маґдебурского права і як «вільне місто» підпорядковувалися безпосередньо воєводі. Коли ж сама Молдавія потрапила в турецьке ярмо і султан перетворив захоплену країну в слухняного васала, господарем в місті ставав той з феодалів, хто підносив султану найбільшого хабара. Феодали через це вели між собою безперервні чвари, а іноді і справжні бої. 

У 1509 р. польський гетьман Камянецький вщент спалив Чернівці. У 1537 р. місто разорює війська польського короля. Під час воєн між Польщею і Туреччиною (1595—1620) Чернігів неодноразово переходили з рук в руки. У 1650 та 1653 роках у Чернівцях побували козаки Хмельницького. Місто спустошувалось під час воєн Молдавії з Польщею (1497, 1509, 1688), турками (1476 і 1714) і татарами (1626, 1646, 1650, 1672). 

Після поразки шведської армії Карла XII під Полтавою взимку 1709—1710 рр., переслідуючи шведську армію і частини козаків Мазепи, шо примкнули до шведів, вперше російські війська захопили Чернівці. Вдруге — у 1739 р. під час російсько-турецької війни. Після цих великих спустошень до 1762 року в Чернівцях ледве залишається 200 дерев'яних будинків і 1200 жителів.

До 1774 року місто знаходилося під владою Молдавського князівства, яке було васалом Туречини і відігравало значну рольуниверситет  на важливому торгівельному шляху в Європу і Візантію. Після чергової російсько-турецької війни 1768—1774 Чернівці були в третій раз зайняті російськими військами, а потім перейшли під владу Австрії. Австрійська імператриця Марія Терезія, скориставшись поразкою турків в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр., включила в 1775 р. Буковину разом з Чернівцями в імперію Габсбургів. Місто стає центром Буковини: спочатку військової адміністрації (1774—1786), а потім у 1786—1849 рр. центром цивільного управління Буковинського округу, який входив до складу Галичини, в 1849 р. — автономного краю Буковини. У 1864 р. Чернівці отримали повне місцеве самоврядування.

Починаючи з 1775 р. населення Чернівців постійно зростає, набуваючи все більш змішаного національного складу. Крім українців і румунів, тут селяться поляки, німці та євреї.

До 1918 р. переважала німецька мова, на якій говорили і євреї; разом з німцями вони становили половину населення міста). Коли в 1778 році головою військової адміністрації Чернівців став герцог Карл фон Енценберг, місто почало розквітати зусиллями залучених сюди ремісників, купців, промисловців, які сприяли розвитку торгівлі та виробництва. Протягом XIX ст. австрійська адміністрація міста сприяє розвитку освіти: до 1869 р. вже працювало 6 шкіл, створюються гімназії, вчительська семінарія, спеціалізовані училища. У 1875 р. був заснований університет з трьома факультетами. У школах навчання йшло на німецькій мові, але поступово виникають народні школи з українською мовою викладання. 

На рубежі XIX—XX століть на землі Буковини творять талановиті письменники, художники, музиканти (М. Івасюк, Р. Кайндль, Є. Максимович, О. Кобилянська, Ю. Федькович, та ін.) Чернівці стають культурним центром, відомим всій Європі. З середини XIX і до початку XX століття було збудовано багато архітектурних пам'ятників: ратуша (1848), поштамт (1855), Вірменська церква (1875), єврейська синагога (1877), драматичний театр (1905), палац правосуддя (1906), приміщення залізничного вокзалу (1908). 

Стійко розвивається в цей же час економіка міста: в 1866 р. будується залізниця Чернівці-Львів, створюються пивоварня, паровий млин, винокурні, меблева фабрика, торгова палата, торгова біржа, електростанція, трамвай, водопровід та каналізація. 

В 1895 в Чернівцях працювало більше 2500 рабочих, а в 1910 в місті було 2140 ремісників и 1400 торгівців
постройка 19 векаЗ середини XIX століття до початку XX було збудовано багато архітектурних пам'ятників, що принесли славу місту: ратуша (1848), приміщення поштамту (1855), Вірменська церква (1875), єврейська синагога (1877), драматичний театр (1905), палац правосуддя (1906), приміщення залізничного вокзалу (1908).

До 1914 р. Чернівці були важливим українським видавничим центром. Тут з середини XIX ст. працювало декілька видавництв, виходив цілий ряд щоденних і щомісячних журналів і газет, друкувалися українські підручники, словники та ін.

Після підписання в листопаді 1918 року перемир'я між Німеччиною та країнами Антанти, Чернівці були зайняті румунськими військами, 28 листопада румунський Генеральний конгрес Буковини проголосив приєднання Буковини з Чернівцями до Румунії. Всупереч переслідуванням з боку влади, Чернівці залишалися центром українства в Буковині. 

У 1940 році місто було зайняте Червоною армією і ввійшло до складу УРСР. На початку Великої Вітчизняної війни сюди входять німецькі й румунські війська. Чернівці повертаються до складу Румунії, але в 1944 році місто звільняє Радянська армія. 

Після Другої світової війни у Чернівцях відбулися надзвичайні зміни національного складу населення. За всеукраїнським переписом населення 2001 року в населенні міста були присутні наступні етнічні групи: українці — 79,9%, росіяни — 11,3%, білоруси — 0,4%, поляки — 0,6%, молдавани — 1,6%, румуни — 4,5%. 

Для порівняння: у австрійський період існував такий розподіл національних груп у Чернівцях: євреї — 33%, русини — 19%, німці — 17%, румуни — 15%, поляки — 15%. У румунський період з перепису 1930 року відповідно: євреї — 29%, румуни — 26% німці — 23%, русини — 11%, поляки — 7%. 

Надзвичайно важливо відзначити одну з найголовніших рис міста: різні національності, віросповідання, політичні погляди ніколи не заважали чернівчанам жити в мирі та взаєморозумінні. 

Реальною оцінкою міжнаціональних відносин в стародавньому місті стали слова сучасного німецького публіциста Георга Гайнцена: «Це був «корабель задоволень» з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом. Наврядчи уявиш щось більш вигадливе і непрочне для Центрально-Східної Європи перХудожественный музейшої половини ХХ ст., ніж компанія українця, німця і єврея в одному кораблі під вітрилами толерантності! Чернівці - це місто, де недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю. Це місто - на півдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою - було негласною столицею Європи, де співали кращі колоратурні сопрано, а фірмани сперечалися про Карла Крауса, де тротуари підмітали букетами троянд, і де книгарень було більше, ніж кав'ярень... Це було місто, де собак називали іменами олімпійських богів і де кури клювали з землі вірші Гельдерліна». 

Після входження Чернівців до складу України починається енергійна індустріалізація регіону, створюються машинобудівні та хімічні підприємства, мережа великих приладобудівних заводів. Населення міста значно збільшилось, для підготовки кадрів активно розвивається наука та освіта. У 1970 рр. в Чернівцях було 50 загальноосвітніх шкіл, 8 технікумів, 8 профтехніческіх, музичних, педагогічних, медичних училищ, 3 вищі навчальні заклади. 

В даний час у Чернівцях зайнято близько 70 000 робітників і сконцентровано близько 60% промислової продукції області. Провідні галузі — легка, харчова, електронна та хімічна промисловість, машинобудування і металообробка, деревообробка. 

Шедеври архітектури в місті — театр, палац юстиції, кафедральний собор, готелі «Париж», «Бель Вю» («Прекрасний вигляд»), Палата торгівлі та ремесел, дирекція буковинської ощадкаси (нині художній музей). Представлені найбільш різноманітні архітектурні стилі: романський, готичний, візантійський, класицизм, еклектика, модерн, неоклассіка, мавританський, бароко, псевдобарокко, флорентійський та інші.

Під редакцією: Коваленін В.А.

blog comments powered by Disqus

Читайте також

Рекомендуємо почитати

Історія Харкова

Місто Харків засновано в середині XVII ст., але археологічні знахідки свідчать про те, що тут були поселення ще в епоху бронзи у ІІ тисячолітті до н.е. Тут...


Історія Ужгорода

Місто Ужгород — адміністративний центр Закарпатської області. Розташований у підніжжі Карпат на звивистих берегах річки Уж. Як свідчать археологічні...


Історія Тернополя

Місто Тернопіль — центр Тернопільської області на річці Серет, лівій притоці Дністра. На цій території виявлені сліди стоянок первісних людей ще з Х...